ВІННИЦЯ - 2014.
Дружній шарж в батярському стилі про зустріч прихильників футбольного прогнозування в Вінниці.
Вінниця-2014. Вже історія. Залишились тільки емоції. Хороші звісно. Однак мушу визнати, що були моменти коли ці хороші емоції бажаючі хотіли трішки під корегувати. Вочевидь в гіршу сторону. Не все в них вийшло. Ну і Слава Богу. Та аура від зустрічі залишилась симпатична. Є і дуже приємне враження від самої Вінниці. Був в цьому містечку вже більше 10-ти років тому. Звісно, запалювалось бажання глянути на ці місця вже зараз. З другого боку, весь час тлумив мій спокій Степан. Той що Сватстеп по нормальному, по нашенську.
Він як досвідчений майстер створювати всілякі проблеми, час від часу цікавився, чи ба, я не збираюсь заглянути в Вінницю, бо він туди випадково має заїхати своєю персональною каретою. Кінець кінцем, обставини склались так як склались і буквально в крайній момент, карти лягли так, що моя вінницька пригода отримала право на життя. Я махнув рукою, пропади все пропадом, і вирішив їхати. Будь що буде.
Те, що наступні три дні будуть незвичайні, мені стало зрозуміло вже з перших хвилин початку подорожі. Ви собі тільки уявіть. Пан керівник нашого маленького загону, дав команду на Вінницю. Команду чітку. Виїзд зі Львова в 9-30 з якоїсь там вулиці. Я звісно як порядний батяриско, не міг си позволити спізнюватись. Звісно я є львівський батяр, але такої вулиці з першого разу не розпізнав, бо в тих краях буваю рідко. І ось, шановні колеги по Забаві, я з самого раненька, як той пес, гоню по квартирі, вчинив там гармидер і рейвах. То лазивім по інтернету. Шукав ту коревську вулицю, аж поки мене син не вигнав, бо я, го, розбудив. Прийшла в голову думка, то ту вулицю шукати по методі самого Лобановського. Вирішив подати себе в район площі Липневою, а вже там, хтось мене скерує туди куди слід. Як я помилявся. Першим однак удар я отримав від самого пана Степана. Вже колим гнавім за автобусом, то почувім дзижчання телефону. Автобус мені звісно втік. Бо мусівім взяти то ту трубку, бо думав, що тарабанить якась колежанка. А для батяра не підняти слухавку від колежанки, то є великий гріх. Не хтівім грішити. Яким же гірким було моє розчарування, друзяки. То, дзвонив пан Степан, і щирим голосом мовив до мене жеби я ще поспав, бо він ще не готовий до їзди. Мене від досади чуть кольки не вхопили. Ужем мав велике бажання надавати пану водієві тлумаків при зустрічі, однак вчасно зметикував, же то його якась файна панянки затримала аж до раненька. І я трішечки зм’як. Нарешті добрів я до тої площі Липневої. Почавім глядіти тую вулицю, що мені потрібна. Зразум не вгледів. Спитавім якусь бабуню в формі двірника. Думавім, хто-хто я вона точно знає в тому районі всі вулички. Однак бабуня на моє велике здивування повідала мені то, що я і сам знав. То біш, нічого не повідала. Я вже почав згадувати не злим тихим словом того хто мене зблатував на то тую поїздку. Однак велике сила інтуїція, колеги, в нашому ділі. Ужем подумав, же то пан водій, влаштував мені кумедні жарти, однак ще вирішивім заглянути на скромну вуличку. І був винагороджений. А ужем коли побачивім знану карету, то взагалі піднявся настрій ого-го як високо. Звісно, вирішив гайнути в найближчу кав’ярню випити кавусі з коньячком. Та, той пан Степан, приперся до тієї карети, на мою голову, та й вчинив скандаль. Мовляв, який такий коньячок? Це мовляв як, я маю кермувати руля і дихати парами алкоголю. Їхати в напрямку Вінниці мені зразу ж перехотілось, друзяки, та на зло тому скандалісту рішив нагло їхати. По дорозі, заїхали до, ще одного, майстра футбол прогнозу. Він теж мав намір зробити ту подорож в нашій компанії.
 
Скажу, єднак, пановля, наш Тарас в направду має дуже ревниву дружиноньку, оскільки приставила до нього дуже пильну охорону. Разом з ним і нашою компанією мусів вирушати і син Тараса, Ігор. Хм… подумалось. То я ще мам не найгірший варіант. Трішки, то те мені настрій підняло, та так добре, що я прогледів, що наш друзяка, в карету поклав і ще дещо вельми цікавіше. А то я би так чемно не їхав майже до самої Вінниці і вже би давно під псував настрій майстру крутити руля. Дорога, Слава Богу пройшла без непотрібних пригод. Десь місцями, власне, дорогою, її назвати було важко. Десь місцями було краще. То життя. Наше панове.
Примчали ми друзяки в Вінницю. Правда, як виявилось, ми так мчали на зустріч долі, що махнули повз нашу готельну резиденцію. Прийшлось повертати і перепрошувати Подільський двір, що ми так себе не порядно повели. Ну, та, буває. Поселення також відбулось не без пригод. Кумедних пригод. При нашому прибутті, мене, батяра, та Степана, капець повний, приписали в номер….. з двома ліжечками. Та на повному серйозі, запевняли, що то є трьохмісна номера. І як виявилось там вже поселився якийсь пацанюра. Як сі пізніше довідавімся, то був Денді. Моя душа витримати такої наруги не змогла. Стрімко почав бігати по дворику вишукуючи Сашу Дождєва, щоб сказати йому все, що про нього думаю. Однак попав мені під руку, адміністратор готелю. Вчинивім порядний скандял. Мовляв що за фігня, і що це він втулює нам тут халяву. Після кількох компліментів в ту чи іншу сторону, ми все ж, знайшли компроміса, правда, чесне слово, знайшли. Ключі від нового номера я викупив зразу, сховав їх в потаємну кишеньку і задоволений пішов на пошуки того ж Саші Дождєва. Мусивім здерти з нього компенсації за втрату нервових клітин уже на Вінниччині. А то ті пригоди, вже вдруге зі старту подорожі мене насторожили. Щось тут не теє. Треба вважати.
Далі було вже цікавіше. На таксувці вирушили ми в місто на пошуки решти компанії та якогось приємного барчику, щоб можна було посидіти в теплій компанії і файно по балагурити. Примчались ми по призначенню. Гурт вже нас чекав і весело вирушив нам на зустріч.
Зразу захотілось всіх одним махом обняти пригорнути і наговорити приємних слів для душі. Ми приїхали. Скажу вам чесно друзяки що після дружнього теплого привітання, в мене склалось враження що я у Львові і нікуди з нього не виїжджав. Назустріч висипали Роккі, Мартуся, Лоур з Юлею, ну правдиві львів’яни, як не крути. Денис з Наташею хоч і одесити по прописці, та є впевненість, що вони в душі, такі ж львів’яни як і ми. Денді також частий гість у Львові. Одним словом вся львівська тусовка дружно переїхала у Вінницю. Як там в знаменитому шедеврі з головним героєм Остапом Бендером про Васюки і столицю. Отак і у нас. На кілька днів центром футбол прогнозу Західної України стала Вінниця. Веселою компанією ми і взяли приступом заклад для посиденьок. Однак наш настрій в цьому барі якійсь парочці не сподобався. Нас попросили вести себе тихенько і смирненько і не мішати їм відпочивати. Та як це було зробити, коли оцей яскравий весільний стан нашої компанії і є відпочинок. Далі все було чудово. Навіть з подачі Марти, вперше, попробував якесь нове темне пиво. Виявляється наша Мартуся, естет і спец по специфічним напоям. Несподіваний поворот. В подальшому все було дружелюбно і мирно. Тут вже вечір підкрався непомітно. Ми ще дружньою і спаяною компанією попали на знаменитий чудо-фонтан у Вінниці.
  
Оскільки бачив вперше, то справило це дійство незабутнє і цікаве враження. Після фонтану знову перебралися у вже рідний Подільський двір. Прийшов час покеру. Хто бився за карточним столом, хто вболівав. Перипетії цієї забави розказувати не буду. Не слідкував так дуже пильно. Однак чув, що власне переможцем став пан Степан зі Львова, що нас львів’ян звісно навіть дуже влаштувало. Оскільки маємо можливість їх у нього в найближчу львівську зустріч вициганити. Думаємо, що в кінцевому результаті він все одно лишиться в програші, оскільки виставить нам трохи більше ніж він там виграв. Все, подумалось, треба піти і вивчати плани на наступний день. Він обіцяє бути дуже і дуже насичений подіями.
Другий день починався з відвідування музею. Побували, походили, порозглядали, послухали цікаві розповіді про минуле. Зробили фото з експонатами. Такий собі екскурс в минуле століття навіяв певні роздуми. Та розказувати тут їх не варто. Звісно.
Футбол. Одна з найцікавіших подій нашої здибанки в Вінниці. На цей раз на герць вийшли три колективи. Вінниця, Львів та Київ. Запам’ятались два матчі. Перший – виставковий. Між вінничанами та збірною сайту.
  
Вболівав звісно за вінничан. Попробуй тут по іншому. Візьмуть на замітку. І ще до банкету відправлять чемно до Львова. Та ще й своїм ходом. J Гра проходила по два тайми по 20 хв. Цей означало, що закулісну частину гри виграли вінничани. В мене виникли великі сумніви, що збірники до завершення такої гри будуть в стані чинити супротив злагодженій грі досвідчених та добре підготовлених майстрів шкіряного м’яча з Вінниці. Гра проходила досить динамічно, і дивилась з трибун з цікавістю. Досить скоро «жовті» одним махом поклали в ворота збірної два голи і….. заспокоїлись. Видно хлопці вирішили трішки побавитись з суперником гру «котика і мишки». Та й заодно, як порядні господарі, задумали, так вже нагло не ображати гостей і дати їм шанс відчути, що вони щось та можуть.
1-й тайм.
1-0 alk-lord
2-0 mushka
2-1 dojdev
2-2 Tuse
-----------------
2-й тайм.
3-2 mushka
3-3 Tuse
4-3 Стас
5-3 mushka
Однак, в кінцевому випадку збірники таки не змогли переграти господарів. Хоча, для їх честі, два рази вдавалось зрівнювати рахунки в поєдинку. Та, вінничани не мали бажання цю гру віддавати, і досить легко відмітились ще двома голами. Тай перемогли. Ну й заодно, вітання гравцю Вінниці – mushka, від персонального вболівальника зі Львова.
|
