Київ - Львів
1-0 Даріо
1-1 svatstep
1-2 svatstep
2-2 Tuse
3-2 Oleg
3-3 svatstep
3-4 merhaba
4-4 Oleg
5-4 Tuse
6-4 Sergey
6-5 Ігор
7-5 Тортіла
8-5 Oleg
Одним з самих цікавих поєдинків турніру, без сумніву, була зустріч цих суперників. По-перше, на поле вибігло дуже багато прекрасно знайомих персонажів. З самого початку, мав пильний намір зайнятися критикою гри Степана. Однак, нічого з того не вийшло. Сватстеп з ходу, закотив в ворота киян два м’ячі, і я мусів тримати язик за зубами, бо мої коментарі виглядали б смішно. Та я не довго розчаровувався. На площадку вибіг Ігор, наймолодший учасник нашої кумпанії. Мене охопила ностальгія. І я поринув в молодість. Бо також, в свій час, об’їздив з своїм сином пів України, коли він ганяв м’яча в СДЮШОР. Тим більше, що Ігорко непогано давав собі раду. З задоволенням споглядав за грою симпатичного юнака. І все було чудово, якби не дуже вже вимогливий тато. Тато Тарас, ну чуть не сам Моур Португальський. І то не так, і не туди побіг, то не ту позицію зайняв, а то біжи туди, а не сюди, одним словом, після п’яти хвилин його коментарів, мене вже, нещасного, обсіли зі всіх сторін і йошкін кіт, і бляха муха, і ядрона блоха. І то ще друзяки, дуже добре, що кияни регулярно тлумили м’ячем ворота львів’ян, в яких саме Тарас мусів перебувати. А то цілком можливо, що татуню вже би бігав по площадці з сином за руку. На наступний раз з задоволенням пораджу його дружині відправитися в таку подорож разом з своїм коханим чоловіком, і перед самим футбольним турніром вдати з себе ну дуже капризну панянку і поставити чоловікові ультиматум, а бо він веде її на шопінг, а бо вона влаштує скандаль і це буде його остання подорож на такого роду зустрічі. Поки що після кожного коменту татуся я шукав щось таке, чим можна було жбурнути в сторону воріт львів’ян. Попервах шукав щось таке легеньке, та потім з кожною хвилиною важкість цих предметів зростала. Зрешту, я вже зденервовано поглядав на лежачий рядом чийсь рюкзак, як Ігор, як правдивий син, врятував свого татуся від погрому. Заколотив самий красивий гол на турнірі в ворота киян. Мені зразу стало дуже приємно, настрій вицарапався на саму високу вершину нашої планети. Решту гри, просто слідкував за грою юнака і вже ніяка трясця мене не нервувала. Тай татусь вже менше виступав. Однак все ж, я поки що не передумав запропонувати його дружині збільшити контроль за своїм чоловіком під час таких прогулянок. Кияни перемогли, однак мене вже це мало цікавило. Більш приємно було слухати, що власне вінничани, також хвалили Ігоря за дії на площадці. Одним словом, найкраща команда турніру, звісно Вінниця. Найкращий воротар на турнірі, представник Києва – Сергій.
Найкращий гравець на турнірі звісно представник Львова – Ігор. Та й найкращий гол на турнірі також оформив Ігор. Все квітка. Тепер можна було подумати і про вечірню частину зустрічі.
Вечоріло, темніло, на душі тепліло. Кумпанія, не поспішаючи та насолоджуючись власне ситуацією солідно розміщувалась кому де подобається. Для початку я облюбував собі містечко в одному кінці святкового столу, єднак вінничани культурно мене попросили знайти собі місце де інде. Тому я весело і з радістю бігав кругами. Поки Мартуся мене не прихистила і не знайшла містечко біля себе. За що їй дуже вдячний. Обстанівка в залі була теплою та родинною. Дружелюбний балак доносився до моїх вух зі всіх сторін, привнісши в мою душу спокій та бажання щось нарешті перекусити. Бо вже слинки не давали думати про щось інше. Все, бачу почали наливати…….. поїхали. Самими цікавими моментами були ці, які перебивали плин банкету. Хочу згадати нагородження. Воно багато про що говорило.
Те що власне саме нагородження лауреатів футбольного турніру проходило від щирої душі, то просто не можливо не сказати. Самим теплим був момент коли один з кращих гравців вінницького колективу вручив свою медаль за перше місце наймолодшому учаснику турніру, Ігорю. Думаю, в даній ситуації Ігор отримав набагато більше ніж просту увагу до своєї персони. Вважаю в цей час всі що були кругом нього побажали йому найкращої долі і спорті і в житті. Дай йому Бог щоб ця добра аура була з ним поряд з ним все його життя. Далі все було по плану. Банкет, хороший настрій, гумор. Дійшла справа і до танців. Знову ж, поштовх до цієї частини нашої забави подав Саша.
Взагалі дуже по хорошому активна людина. І прогнозист хороший, і організатор дай бог таких побільше в нашому житті, і на футбольній площадці давав собі раду не зле. Гітара теж йому пасувала. Хоч і без однієї струни. Одним словом майстер на всі руки.
До нашого виходу на танцмайданчик, він був окупований, якоюсь незнаною компанією. Однак Саша вирішив. Що нам пора вийти в даному аспекті в люди, і з ним було важко не погодитись. Підловивши момент ми пішли в танцювальний атак. Найближчою панянкою з нашої кумпанії до мене виявилась Юля, і я не довго вагаючись запросив її скласти мені компанію. Не сподіваючись на відмову. Звісно. Хіба можна відмовити такому танцювальному батяру як я. Та мене чекало гірке розчарування. Заманити Юлю на танцювальну площадку вдалось. Та тільки я відпустив її руку, як Юлі на майданчику і слід пропав. Розгублено розглядаюсь кругом, куди ж пропало це дівча. Невдовзі, лиш побачив її усміхнені очі, вже за спиною Лоура. Від несподіванки такого роду, я ще більше розізлився. Можливо. Як би мені було десь там років 15-16 я розгублено поплентався до дому, обливаючись слізьми. Та, тепер підвести Сашу я не міг. Тому, покірно, з швидкістю світла поплентався шукати нову панянку для танцювального дуету. Шукати довелось не довго. Заледве я добрався до фойє готелю, як побачив, що там розгулювала сама, без охорони Наташа, улюблена дружина Дениса. Те що вона без охорони мене цілком влаштувало. Ні секунди не вагаючись і не даючи Наташі і слова сказати. Чемно беру її за руку і ніжно веду на танцмайданчик. Потрібно відзначити, той факт, що чарівна одеситка проявила поважну коректність та толерантність до моїх настирних дій і чемно бігла за мною. Правда у неї не було дуже вибору, тому що після пригоди з Юлею я розумів що руку Наташі до пори до часу відпускати ну ніяк не можна. Ось і танцмайданчик. Ми з розгону вписуємось в ритм і починаємо вишивати. Вишивати в такому шаленому темпі і тримати руку партнерки явно не пасує. Я тут ризикую і обережно відпускаю руку симпатичної одеситки. Пару секунд споглядаю і до мене доходить той факт, що Наташа нікуди йти з майданчику і не збирається. Я відчайдушно витанцьовую, а в голові проносяться думки вдячності Денису. Взагалі повинен сказати одну річ. Що стосується нас українців. Мужчин в першу чергу. Уже не є секретом, що самі красиві жінки планети живуть в Україні. Це є не заперечний факт. Так ось, я зрозумів що кожна нація має таких представниць прекрасної статі, яких формують своїм розумінням краси самі мужчини. Тому, такими прекрасними свої дружин, подруг, сестер зробили ми мужчини. Бо, саме ми українці, знаємо і розуміємо, що таке жіноча краса. І завжди в дружини вибираємо найкращих з цієї точки зору. В тому плані Денис звісно я явний кандидат в партію прихильників жіночої краси. Наша людина одним словом. Тому, якщо, доля хоча й раз приведе мене до Одеси, то Денису виставлю флящину коньячку або шотландського віскі, на вибір. Зберемось ми, ще запросимо Миколу Миколайовича. І в честь Дениса, цей напій дружно подолаємо. Так ось, про що це я. Вертаємось на танцювальний майданчик. Виявилось, мої неприємності на цьому не завершились. Тільки-но, я полегшено зітхнув і вдячно гляну на Наташу, як почалось якесь непорозуміння. Незрозумілий тип з сусідньої компанії почав нам мішати піднімати танцювальну цілину. Взагалі важко зрозуміти, що цьому фацету не сподобалось. То, він спочатку почав відгороджувати мене від партнерки, на що я коректно його обходив продовжуючи віддаватись танцю. Та коли, дядько, спробував взяти за руку мою супутницю, в мені завирувала батярська кров. І невідомо чим би це все завершилось, як би цей танець не закінчився. Правда в подальшому напруга впала, і вечірка продовжувалась в чарівних тонах. Нам з Тарасом навіть вдалось зорганізувати танець з хустинкою. Самим складним в цьому питанні виявилось пояснити, для чого потрібна хустинка і що з нею робити. Та коли наші сусідки по майданчику зрозуміли, що від них хочуть, дальше все пішло як по маслу.
В неділю всі відсипались. Неділя трішки сумний день. День прощання. Всі зібрались на ганку готелю. Збирались поступово, не поспішаючи.
Хто хотів вживати кефір, так його і не дочекався. А ось тим хто мріяв про каву, або пиво, або коньяк пофортунило більше. Всі дружньо вели бесіду, згадували все що могли згадати. Дружні жарти лунали з усіх боків. Вся ця дружня катавасія переривалась, тільки тоді, коли хтось збирався у дорогу. Прийшла черга і нам вирушати в дорогу. Було сумно. Їхати, чисто емоційно, вже не дуже і хотілось. Та власне вибору і не було. Вочевидь час іде тільки в перед в майбутнє.
На завершення, хочеться тільки щиро подякувати всім присутнім на цій зустрічі за цю теплоту і щирість, яка панувала серед нас. Всім удачі по життю. І хочеться вірити до нових зустрічей. Продовження буде …… ?!
|
